Турботою серця зігріті.

«В «Миронівському краї» за 9 квітня цього року прочитала матеріал «Посієш враз — і будеш князь», де розповідалося, як проходила посівна кампанія у СТОВ «Україна», яке очолює Микола Миколайович Гніденко. Живу я в Козині. Тож знаю, скільки у цієї людини турбот, щоб і в господарстві все було добре, і людям допомогти.
Якось на ринку зустріла знайому з сусідніх Тулинець. Вона поцікавилася моїм життям і здивувалася, що всі працівники господарства забезпечені всім необхідним. На майновий пай виписують крупи, олію, м'ясо, мед. Не обходять увагою і вчителів з медиками. Щороку їм видають по центнеру зерна.
Розповіла я, що в господарстві є корови, молодняк, свині, пасіка, коні. Кому потрібно, відпускають поросят в рахунок зарплати, на майновий пай і за гроші. Причому, їхня ціна нижча, ніж на ринку. А це велика допомога селянам.
Два роки тому майже одночасно мені і чоловікові в Києві зробили операції. Так Микола Миколайович допоміг нам коштами. А загалом він допомагає всім, хто до нього звертається, і в радості, і в біді. Про таких людей кажуть: людина слова і діла.
Вислухавши мене, знайома сказала: «У нас, порівняно з вами, цього всього немає і на 10 відсотків, хоча живемо в одному районі. Шануйте свого директора, бо, як кажуть, що маємо — не цінуємо, а втратимо — жалкуємо».
Тож, велике спасибі М.М.Гніденку та всім спеціалістам господарства за все, що вони для нас роблять.

Галина Сергіївна МЕЛЕЖИК с. Козин».

Отримавши цього листа, ми вирішили на власні очі пересвідчитися, чи все, про що в ньому говориться, правда. І завітали в гості до директора СТОВ «Україна» Миколи Миколайовича Гніденка. Наш приїзд був для нього несподіванкою. Але, не дивлячись на зайнятість, він поспілкувався з нами і, на прохання, зробив невеличку екскурсію господарством.

— Мені немає чого приховувати, — сказав Микола Миколайович, — дивіться самі що і як.

На сьогодні в СТОВ «Україна» вирощуються, практично, всі сільськогосподарські культури: цукрові буряки, соя, пшениця, ячмінь, кукурудза, соняшник та інші. Двома бригадами, які знаходяться в Козині і Салові, обробляється 2200 гектарів . А на полях працюють лише 12 механізаторів. Тож роботи у нас вистачає.

Ще минулого року орендованих земель було більше. Та при укладенні нових договорів про оренду певна частина козинчан віддала свої земельні частки місцевому фермеру. Зменшення земель обумовлюється ще й нехваткою працюючих. 80 відсотків орендодавців — пенсіонери, які вже не в змозі працювати фізично. Нині колектив СТОВ «Україна» нараховує 180 працівників. Цього замало. Адже обсяг робіт великий, особливо влітку. Тому доводиться наймати робітників зі сторони.

Нині М.М. Гніденко планує свій день т ак, щоб встигнути об'їхати поля, перевірити стан посівів. Адже своєчасне підживлення культур, прополка буряків дають відчутний результат.

За минулий рік від реалізації пшениці господарство отримало доходу на 131 тис. грн. більше, ніж у 2003-у, від продажу сої — на 188 тис. грн., від продажу цукристих — на 110 тис. грн. Це лише декілька цифр, які свідчать про розвиток СТОВ «Україна».

Разом з Миколою Миколайовичем на полі побували і ми. Побачили, як передовики господарства, механізатори Ігор Володимирович Ткаченко та Микола Борисович Тіхоміров займаються мотиженням міжрядь цукрового буряка. До речі, саме ці механізатори в ході посівної засіяли близько 60% всіх площ.

Далі наш шлях проліг на ферми. А їх в господарстві три. На двох утримується велика рогата худоба, а на одній — свині.

Нині у СТОВ «Україна» 703 голови ВРХ. За рік перед цим поголів'я було більшим. Та через туберкульоз його змушені були зменшити. Про це нам розповіли головний зоотехнік Оксана Йосипівна Марусич та завідуюча молочнотоварною фермою Варвара Іванівна Сологуб. Вони також повідали, що М.М. Гніденко вишукує різні можливості для зменшення витрат на фермі. Наприклад, за технологією молоко після доїння повинно потрапляти до холодильної установки. Ще три роки тому його возили в Салів, де стояв холодильник. На це витрачалися великі кошти. Для економії і для покращення технологічного процесу керівництво господарства придбало новий холодильник, який і встановили прямо на фермі. Тепер молоко після доїння потрапляє відразу ж сюди. А доять корів двічі: вранці і ввечері. Потурбувався керівник господарства і про телят. Раніше телята разом з коровами знаходилися в приміщенні ферми. А хто на ній бував, той знає, яка тут задуха від аміаку. Тому вони постійно хворіли. Зараз же телят після народження переводять на холодне утримання. На вулиці є спеціальні обори з клітками. Саме туди телят і поміщають. На свіжому повітрі при гарному годуванні вони ростуть здоровими і міцними. Їхня смертність зведена до нуля.

— Нині свинарство рентабельне, — розповідав нам Микола Миколайович, везучи на свиноферму. — Тому ми займаємося вирощуванням і продажем молодняку. До нас по поросят приїжджають з усього району. Виписують їх і працівники господарства, звичайно, за нижчою ціною. Для відновлення стада щороку закуповуємо свиноматок, але є й свої ремонтні. А хрячків шукаємо по всій Україні. Адже у нас свині не звичайні, а племінні — великої білої породи. В середньому на одну свиноматку припадає 8 поросят. Це оптимальна кількість для їхньої відгодівлі. Зараз поголів'я свиней складає 1103. А загалом за рік ця цифра коливається від тисячі до півтори тисячі голів.

На свинофермі нас привітно зустріла завідуюча Раїса Василівна Леськова. В цій галузі вона працює давно. І думка про неї як про хорошу, розумну і працьовиту жінку. Раїса Василівна показала, як утримуються свиноматки і молодняк. Розповіла, що директор господарства постійно перевіряє роботу ферми. Вникає у найменшу дрібницю.

— А інакше і бути не може, — закінчила нашу розмову з нею Р.В. Ліскова. — Адже керівник повинен знати, що робиться і який стан справ в кожному підрозділі господарства. Лише так можна досягти вагомих результатів.

Не могли ми обійти увагою і соціальну сферу. Тому запитали в Миколи Миколайовича, що робить СТОВ «Україна» для своїх працівників і села?

— Наше господарство прибуткове, — почав відповідати на запитання М.М. Гніденко. — За минулий рік ми отримали 582 тисячі гривень валового прибутку і 269 тис. грн. чистого. Ці гроші використовуються для потреб господарства, і не тільки. По-перше, коли я став директором СТОВ «Україна», госпо дарство мало заборгованість по виплаті заробітної плати 316 тисяч гривень і 1 млн. 317 тис. грн. кредиторської заборгованості. На даний час ми боргуємо лише 17,3 тис. гривень по зарплаті. Але цьому є об'єктивні і суб'єктивні причини.

По-друге, наша рентабельність дала змогу підвищити заробітну плату з 83,09 грн., якою вона була в 2000 році, в чотири рази. Її середній розмір 338 гривень. Наголошую, що це середня зарплата. Приміром, доярка отримує близько 500 гривень, а механізатори, які працювали на посівній, мали в місяць до 1,5 тис. грн. Багато це чи мало, вирішуйте самі.

По-третє, за рахунок господарства працівники тричі на день харчуються. У нас великий асортимент своїх овочів і фруктів. Зараз на стіл подаються молоденька редиска і зелена цибуля. В тепличному господарстві вже ось-ось можна збирати зелені огірочки. А незабаром підуть і помідори. Звісно, все це висаджуємо ми і на полі. Але до збирання їхнього врожаю повинен пройти певний час. Зараз же людям хочеться свіженького. Головне, що все своє. Маємо ми крупорушку, олійницю. Наше господарство єдине, чию олію закуповують для харчування школярів Миронівки. Є й переробний цех, де робиться різна консервація.

Не забуваємо й про село. Постійно допомагаємо матеріально місцевій школі. Дільничну лікарню забезпечуємо продуктами та бензином. Виділяються гроші і на ремонт клубу. Востаннє витратили близько 3 тис. грн. на будівництво вхідного ганку до нього. Для козинського ансамблю придбали апаратуру на 5 тис. грн. Допомагаємо поводити і роботи по благоустрою села. Хочеться, щоб Козин був чистим і охайним. Взагалі допомагаємо, по мірі сил, всім, хто звертається за допомогою. Адже люди просять не з доброго дива, а коли примушує нужда.

Напевне, ви помітили біля нашої контори Дошку Пошани. Вони збереглися не всюди. Але я вважаю, що це потрібна справа. Адже на неї заносяться дійсно ті люди, які сумлінно працюють, з яких варто брати приклад. Кожного року на 9 травня перед мітингом з нагоди Дня Перемоги ми поновлюємо Дошку Пошани і передовикам господарства вручаємо грошові премії. Можливо, вони і невеликі, але головне — увага до людей.

Зрозуміло, що за той невеличкий проміжок часу, що ми побували в СТОВ «Україна» неможливо про все дізнатися і всюди побувати. Але те, що побачили, вказувало — Микола Миколайович Гніденко на своєму місці. Саме таким і повинен бути директор господарства — дбайливим господарем і турботливим керівником.

О. ГЛУЩЕНКО