Раздел: Життя людське

І мить стає вічністю…

опубликовано - 3.07.2008г. просмотров - 1198 шрифт -

В молодості він мав напрочуд фотогенічне обличчя. Підтвердженням цьому є серія його автопортретів, де кожне фото стало ніби втіленням певного образу — кіноактора, поета, політичного діяча.

В молодості він мав напрочуд фотогенічне обличчя. Підтвердженням цьому є серія його автопортретів, де кожне фото стало ніби втіленням певного образу — кіноактора, поета, політичного діяча.

Дивовижно, але на деяких роботах він дуже схожий на Сергія Єсеніна або на Авраама Лінкольна. Тогочасна мода на напівзаборонені вірші і характерну борідку ні до чого. Певно, таким вже був стан його душі.

А життя Василя Георгійовича Карташова. мешканця Центрального, не менш цікаве, ніж його фотографії. Народився у Казахстані у сім’ї козаків-вихідців із Дону. У 30-і роки цю велику роботящу родину репресували. Спочатку вислали до Аральська, а звідти — на острів Кук-Арал. Дорогу сюди — 50 км — по тонкому льоду спецпереселенці долали пішки. Лід ламався, люди тонули.

Карташовим пощастило. Не померли вони і від спраги на Кук-Аралі. У 33-му на острові Леуйнак разом з іншими розкуркуленими селянами та репресованою технічною інтелігенцією з Ленінграда почали будувати рибопереробний комбінаті.

Тут Василь закінчив десятирічку. На той час уже добре вмів фотографувати, бо цією справою захопився ще з дитинства. Світ попри всі страждання видавався хлопчикові прекрасним і хотілося його малювати та фотографувати. Вже в 9 років допомагав на будівництві, щоб купити фотоапарат.

А в 41-му придбав на той час солідний «Фотокор». В цьому ж році став студентом Ташкентського інституту інженерно — дорожнього транспорту. Трирічний курс науки у військово-авіаційному училищі в Душанбе опанував за півтора року. Рвався у діючу армію. Адже його старші брати вже давно воювали. Олександр загине при форсуванні Дніпра, Федір зустріне Перемогу у Празі.

У квітні 43-го старший сержант авіаційної служби Василь Карташов отримує призначення у 274-й авіаполк винищувачів 3-го Білоруського фронту.

— У 43-му,— згадує Василь Георгійович. — ми вже були господарями в небі. Наші винищувачі «Як-3» та «Як-9» не поступалися німецьким, тим же «Фоке-Вульф-190», а були вже набагато кращими від них.

Але на наших аеродромах обслуга все ж потерпала від раптових нальотів ворожих штурмовиків. Поранення, отримане після одного з таких нальотів, Василь Георгійович не вважав за серйозне. Найбільше пощастило в іншому — разом із своїм полком, із своїм екіпажем він дійшов до Берліна. З командиром екіпажу, старшим лейтенантом Марком Кузіним, двічі нагородженим орденом Червоного Прапора, ще довго дружив після війни.

Курська битва, визволення Білорусії. Прибалтики. Польщі — такий бойовий шлях 274-го. За участь у Білоруській операції «Баграті-н» Василь Георгійович був нагороджений орденом Червоної Зірки. За визволення Варшави та операцію в Пенемюнде має медалі. Пенемюнде — це містечко на сході Німеччини.

Саме там розташовувався секретний полігон і дослідний центр, де створювалася «зброя помсти» — крилата ракета «Фау-1» та балістична «Фау-2».
В аеропорту Дальгоф поблизу Берліна, де Василю Георгійовичу випало служити ще 5 років після Перемоги, була велика трофейна фотолабораторія. Там старший сержант Карташов пропадав-весь вільний час.

Нині у його фотоальбомах є унікальні фотознімки того періоду. На них молодістю світяться обличчя однополчан, гордо розправляють свої крила сріблясті «Яки», чорніє розбомблений рейхстаг, сумовито дивляться в небо колони Бранденбурзьких воріт, біля яких наше командування приймало капітуляцію гітлерівських військ.

На одній з колон викарбовано ім’я однополчанина — майора Жедунякова, який загинув при штурмі Берліна. Та гинули льотчики і після війни. В 1947-му застрелився командир полку Звягінцев — герой і до того ж дуже чесна і справедлива людина. Та його звинуватили у зв’язку з німкенею. Після цього випадку елітний полк, де служили справжні аси, розформували.

Додому Василь Георгійович повернувся із своєю давньою мрією — фотоапаратом «Лейка». Після закінчення Челябінського енергетичного технікуму разом з дружиною та фотоапаратом через плече виїхав на будівництво Берьозовської ГРЕС до Білорусії.

Станцію здали в експлуатацію напередодні 50-річчя Жовтневої революції. З нагоди цієї події було чимало нагороджених. Майстру по ремонту електрообладнання Василю Карташову вручили орден Леніна. Після виходу на пенсію переїхав ближче до дітей на Київщину.

Цей інтелігентний дідусь з борідкою Лінкольна залюбки фотографував усіх бажаючих. У його роботах завжди відчувається смак справжнього естета. Та технічний прогрес обігнав старого фотографа, але не перестав дивувати світ.

Він все ще проситься на фото, і бо знає, що мить у руках художника стає вічністю.

Т. Бережна. с. Центральне

Теги: Myronivka

Нашли орфографическую ошибку? Выделите её мышкой и нажмите Ctrl+Enter

Новое

Душица обыкновенная
Душица (Origanum vulgare) – дальняя родственница мяты, базилика, розмарина, шалфея и...
Земля сидит в Черной дыре рядом с выходом в дыру Белую
Американский физик-теоретик Никодем Поплавски из Университета Индианы является отцом теоре...
Компенсации, говорите?
Комиссия должна опираться на подсчеты действовавшей ранее комиссии о размере ущерба, ...
Москва и Берлин вместе — против Киева?
Не бросайте нас! Мы хорошие!...

Благодатний вогонь зійшов у храмі Гробу Господнього в Єрусалимі
Благодатний вогонь, який вважається одним з чудес православного християнства, зійшов ...
Померла Людмила Гурченко
Легенда радянського кіно Людмила Гурченко померла на 76-му році життя, повідомив її чолові...
Как я ездил проводником на Ташкент
Ездить на Ташкент у нас проводников в то время считалось престижно и респек...
Щасливі випадковості Бузницького
У середині 80-х відомий газопровід Уренгой — Памари — Ужгород прокладався терито...

Раздел: Життя людське

Новое в разделе:

Комментировать

Новое

Популярное

Семья

Мужчина

Женщина

Подросток

Ребёнок