Heckler-Koch HK SL-8
Домашние „Трюфели“ – рецепт
Рецепт горячего шоколада
Heckler-Koch HK SL-6 SL-7
Самозарядные винтовки и карабины Сайга
Семь человек убиты в Сирии во время пятничных акции протеста
Кудесник кальций: зачем он нужен?
Подростки и секс. Что значит секс для подростков?
11 заповедей о «Крутых парнях»
Выбор тату салона
Раздел: Війна
Ветеран завжди в строю
опубликовано - 21.06.2008г.
просмотров - 316
шрифт -
Ковалінський належить до покоління, якому довелося сповна відчути на собі весь тягар бід і лих, які випали на минуле XX століття, особливо його першу половину. Народився він 10 липня 1922 року на Хмельниччині.
Ковалінський належить до покоління, якому довелося сповна відчути на собі весь тягар бід і лих, які випали на минуле XX століття, особливо його першу половину. Народився він 10 липня 1922 року на Хмельниччині.
А війна застала Степана у Північному Казахстані, у селі Чернігівка Кокчетавської області. Сюди ще в 1936 році, як і багато інших мешканців західноукраїнських земель, переселили їхню багатодітну родину. «12 ешелонів нас цілими сімями було відправлено в голий-голісінький казахський степ. — згадує Степан Йосипович. — Але наперекір всьому вижили…»
В 1942 році його призвали в армію. Направили в курсантську роту піхоти у Семипалатинськ. Одержавши звання сержанта, потрапив на фронт. З автоматом ППШ в складі 81-го стрілецького батальйону 125-ї гвардійської дивізії він бере участь у визволенні столиці Угорщини — Будапешта.
19 лютого 1945 року дістає поранення, але продовжує воювати. «Перебинтували руки — і в бій, — говорить ветеран. — Попереду були дуже жорстокі бої в болотистій місцевості озера Балатон». Тут німці пішли в контрнаступ, але ціною неймовірних зусиль і втрат радянські війська нанесли ворогу нищівної поразки».
Невдовзі Ковалінського переводять у полкову розвідку. Неодноразово дивився у вічі смерті. А в ніч з 4 на 5 травня 1945 року при виконанні чергового бойового завдання знову отримав поранення. «Одержав сліпу кульову рану легень, — продовжує фронтовик. — І до цього часу ношу шматочок фронтового металу в тілі…»
Пораненого бійця відправили в медсанбат, а потім у госпіталь, в. Братиславу, де він пробув з травня по вересень 1945 року. 28 вересня оформили відправку додому. Повернувся Степан Йосипович у Казахстан. Там проживали мама, менші брати і сестра (всього дітей у сімї було девятеро).
Батька в трагічному 1937-у році забрав «чорний воронок» і всемогутня «трійка» засудила до 10 років увязнення в таборах…
За станом здоровя лікарі порадили Степану Ковалінському змінити клімат — давалися взнаки фронтові рани. До речі, нині він — інвалід війни 1-ї групи. Груди С.Й.Ковалінського прикрашають нагороди: орден Вітчизняної війни 1-го ступеня, орден «За мужність», медалі «За взяття Будапешта», «За визволення Праги», «За Перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945рр.», медаль Жукова та інші.
В 1947 році Степан Ковалінський повертається в Україну. Працював в рідному Берездовському районі у райсільпо заготовачем. Там одружився і пробув до 1965 року. Згодом купив хату в Миронівці і з сімєю переїхав сюди. Влаштувався на роботу у відділ робітничого постачання Південно-Західної залізниці.
Вже через рік, 16 квітня 1966 року його обирають головою вуличного комітету. На цій громадській роботі він пропрацював рівно 42 роки. Ветеран і в мирній праці був вірним собі.
Його активна сумлінна праця, неабиякі організаторські здібності сприяли тому, що вулиці, якими він опікувався: Старченка, Некрасова, Стрілецька, Суботіна, Трансформаторна — впродовж кількох десятиліть є прикладом охайності, чистоти, належного благоустрою в місті.
Одними з перших у Миронівці як слід, облаштували джерело «Криничка», цілюща вода якої відома в окрузі.
Впродовж двох скликань у 90-х роках С.Й.Ковалінський був депутатом Миронівської міської ради. Головний підсумок діяльності — першими в місті газифікували названі вище вулиці. 2км 800 м — довжина вуличних газопроводів — цю цифру ветеран запамятав на все життя, бо очолив той перший в Миронівці кооператив «Мрія» по газифікації індивідуальних помешкань.
І так завжди. Де б не працював Степан Йосипович — в заготзерні чи комбінаті хлібопродуктів — скрізь його знали як відповідальну і надзвичайно добросовісну людину.
А інакше і бути не могло. Ветеран завжди в строю — такий девіз життя цього відважного фронтовика і громадського активіста, вмілого організатора добрих і корисних справ.
Хай щастить вам, ветеране, і надалі.












